пʼятниця, 23 квітня 2021 р.
пʼятниця, 16 квітня 2021 р.
16. 04. 2021р.
Всесвітня історія 10 клас.
Тема: Початок Другої світової війни.
Перегляд відео:https://www.youtube.com/watch?v=1hOimtRq89U
1. Друга світова війна тягнулась з 01.09.1939 по 02.09.1945.
Її періодизація:-1 вересня 1939р. - 22 червня 1941р. початковий етап.
-22 червня 1941р. - листопад 1942р. розширена агресія.
- листопад 1942р. - 6 червня 1944р. перелом в ході війни.
- 6 червня 1944р. - 8 травня 1945р. розгром нацизму і фашизму в Європі.
- 8 травня 1945р. - 2 вересня 1945р. розгром Японії. Завершення війни.
2. Воєнні дії на першому етапі ( театром воєнних дій стала Європа з
країнами-загарбниками Німеччиною та СРСР, та Пн. Африка, де окупантом
стала Італія ).
Європа:
- розгром Польщі - вересень 1939р.
- радянсько-фінська війна - "Зимова війна"- 1939-1940р.
- радянська анексія Литви, Латвії, Естонії - серпень 1940р.
-приєднання до СРСР Пн. Буковини та Бессарабії - червень 1940р.
- окупація Німеччиною Данії, Норвегії - квітень 1940р.
- Голландії, Бельгії та Люксембурга - травень 1940р.
-падіння Франції - 22 червня 1940р.
-" Битва за Англію"- серпень 1940р.
- вторгнення в Грецію та Югославію - квітень 1941р.
Пн. Африка:
- англо - італійське протистояння.
Домашнє завдання: параграф 20.
16. 04. 2021р.
Всесвітня історія 11 клас.
Тема уроку: Агресія Росії проти України.
https://www.youtube.com/watch?v=nZ-sZ5xJ6YU перегляд відео.
Росія запланувала збройну агресію проти України заздалегідь. Перемога Революції Гідності стала лише зручним приводом
Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Ця дата не заперечується навіть Міністерством оборони РФ, оскільки вказана на відомчій медалі «За повернення Криму». Між тим, лише наступного дня В. Янукович втік з Києва, а Постанова ВРУ «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», яка стала приводом для звинувачень з боку РФ у нібито «антиконституційному заколоті в Україні», була прийнята лише 22 лютого 2014 року.
Російська агресія мала на меті знищення України як незалежної держави
Незаконна окупація АР Крим та м.Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Керівництво Кремля завжди було твердо переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не стане державою-світовим лідером, а демократична і заможна Україна загрожуватиме збереженню нинішньої авторитарної влади в Росії. Саме тому наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України з метою утворення на цій території квазі-держави «Новоросія». Ці плани були оприлюднені російським президентом В. Путіним у ході телевізійної програми «Діалог з росіянами» на Першому каналі 17 квітня 2014 року. Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ НЗФ окупували окремі райони Донецької та Луганської областей України.
Збройна агресія – лише один з інструментів гібридної війни РФ проти України
Збройна агресія є лише одним з елементів гібридної війни Росії проти України. Іншими елементами стали:
- пропаганда, що базується на брехні та підміні понять;
- торговельно-економічний тиск;
- енергетична блокада;
- терор і залякування громадян України;
- кібер-атаки;
- категоричне заперечення самого факту війни попри наявність безлічі неспростовних доказів;
- використання у своїх інтересах проросійських сил та держав-сателітів;
- звинувачення іншої сторони у власних злочинах.
Мужність українського народу та солідарність міжнародного співтовариства з Україною стали на заваді реалізації агресивних планів Кремля
Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів.
Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипломатичні зусилля міжнародного співтовариства. 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила Резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій підтвердила міжнародно визнані кордони України та відсутність будь-яких правових підстав для зміни статусу АР Крим та м. Севастополя. Аналогічна позиція ГА ООН була підтверджена у Резолюції 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», схваленій 19 грудня 2016 року. Окрім того, в Резолюції вперше в офіційних документах ООН Росія визнається державою-окупантом. Численні документи на підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно-визнаних кордонів приймалися КМРЄ, ПАРЄ, ПА ОБСЄ тощо.
Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-агресора стали політичні та економічні санкції країн Заходу. Вони дозволили пригальмувати російську агресію проти України, знизити ймовірність широкомасштабного вторгнення та примусили РФ сісти за стіл переговорів, зокрема в рамках Тристоронньої контактній групи (сторони конфлікту – Україна та РФ, а також ОБСЄ як посередник) та Нормандській четвірці (сторони конфлікту – Україна та РФ, посередники – Франція та ФРН). Рішення про послаблення або скасування санкцій дасть старт для нового витка російської збройної агресії.
Російська агресія призвела до жахливих гуманітарних наслідків
У результаті збройної агресії Росії проти України загинули близько 9940 осіб, близько 23455 було поранено (за даними ООН). Ці показники, зокрема, включають 298 пасажирів рейсу MH17, у тому числі 80 дітей, які стали жертвами терористичного акту 17 липня 2014 року, коли літак Малайзійських авіаліній був збитий російськими військовими із ЗРК «Бук», що був доправлений на окуповану територію Донбасу з території РФ.
Близько 1 млн. 584 тис. мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.
Станом на сьогодні окупованими залишаються: Автономна Республіка Крим (26 081 км²), м.Севастополь (864 км²), частина Донецької та Луганської областей (16799 км²) – всього 43744 км², що складає 7,2% території України.
На окупованих територіях панує страх та терор, окупаційна влада діє репресивними методами і залякуваннями, системно і масово порушує права людини і свободи. Критична ситуація у сфері прав людини в окупованому Криму була засуджена Резолюцією ГА ООН 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» від 19 грудня 2016 року.
Економіка Донбасу повністю зруйнована. Устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію РФ. Ситуація з затопленими гірничо видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.
На сході непідконтрольною Уряду України залишається ділянка українсько-російського державного кордону протяжністю 409,7 км.
Мінські домовленості регулярно порушуються Росією
Мінські домовленості (Протокол від 5 вересня 2014 року, Меморандум від 19 вересня 2014 року та Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) є основою політичного врегулювання конфлікту на Донбасі. Вони постійно порушуються Російською Федерацією. Підписання Тристоронньою контактною групою перших документів у вересні 2014 року відбулося відразу після прямого вторгнення підрозділів регулярної армії РФ на Донбас та жорстоких боїв біля Іловайська, що став місцем одного з найганебніших злочинів російської армії на Донбасі. Щонайменше 366 українських військовослужбовців були вбиті та 429 поранені під час виходу з міста по так званому «зеленому коридору» під гарантії командирів російських підрозділів.
Всупереч положенням Мінського Меморандуму російськими військами та підпорядкованими їм НЗФ було захоплено 8 ділянок території загальною площею 1696 км² в районах, які у відповідності до лінії, визначеної Меморандумом, повинні знаходитись на території, підконтрольній українському уряду.
Серед найбільш промовистих порушень Мінських домовленостей з боку РФ – наступ та захоплення російсько-терористичними силами міста Дебальцеве та навколишніх населених пунктів 16-18 лютого 2015 року, відразу після підписання Мінського комплексу заходів, який встановлював режим негайного та всеохоплюючого припинення вогню з 15 лютого 2015 року.
Розпочавши збройну агресію проти України, Росія порушила фундаментальні норми та принципи міжнародного права, низку двосторонніх та багатьох договорів та угод
Здійснивши збройну агресію проти України, Росія порушила фундаментальні принципи та норми міжнародного права, зокрема ті, що містяться у:
Заключному акті НБСЄ (Гельсінському Заключному акті) 1975 року;
Резолюції ГА ООН «Визначення агресії» 1974 року;
Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року;
Росія також порушила низку двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод, зокрема:
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року;
Окупація та подальша спроба анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також протиправні дії РФ на Донбасі, цілковито підпадають під визначення агресії відповідно до пунктів а), b), c), d), e) і g) статті 3 додатка до резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (3314(XXIX)). Такі дії є важким злочином проти міжнародного миру, який тягне за собою міжнародно-правову відповідальність Російської Федерації як держави та міжнародну кримінальну відповідальність її вищого керівництва.
Росія регулярно направляє кадрових військових та зброю на Донбас через неконтрольовану ділянку українського-російського державного кордону
Через неконтрольовану ділянку українсько-російського державного кордону Росія продовжує постачання зброї, боєприпасів та пального на окуповану територію Донбасу для посилення підрозділів регулярних військ РФ та підтримуваних нею НЗФ.
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ неодноразово інформувала про присутність на Донбасі озброєнь та військової техніки, що знаходиться лише на озброєнні армії РФ. Спостерігачі СММ зафіксували на Донбасі важку вогнеметну систему «Буратіно», комплекс радіоелектронного придушення Р-330 «Житель», безпілотники «Орлан-10», мобільні ЗРК «Град-П» тощо.
Через неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону з РФ на Донбас продовжують прибувати регулярні війська РФ та найманці. Російські найманці підпадають під кваліфікацію «іноземних бойовиків-терористів» відповідно до Резолюції РБ ООН 2178 (2014) від 24 вересня 2014 року. Вони складають значну частину рядового складу створених Росією на Донбасі 1 та 2 армійських корпусів (командний склад формується з кадрових офіцерів та генералів РФ). Чисельність регулярних російських військ на Донбасі коливається від 3,6 до 4,2 тис. військовослужбовців.
Всупереч Мінським домовленостям Росія та контрольовані нею НЗФ продовжують перешкоджати доступу СММ ОБСЄ до неконтрольованої ділянки кордону. Візити спостерігачів носять спорадичний та нетривалий характер у присутності членів НЗФ.
Росія єдина з держав-учасниць ОБСЄ блокує розширення мандату Спостережної місії ОБСЄ, яка працює нині на двох російських пунктах перетину кордону «Гуково» та «Донецьк», на всю ділянку російсько-українського державного кордону, прилеглу до неконтрольованої Урядом України території Донбасу.
Росія відмовляється виконувати своє зобов’язання згідно з пунктом 4 Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року щодо створення безпекових зон у прикордонних територіях України та РФ із забезпеченням постійного моніторингу та верифікації ОБСЄ на кордоні.
Порушення територіальної цілісності та недоторканності кордонів, погрози силою, втручання у внутрішні справи інших держав стали звичною практикою Росії
Агресивна політика Росії спрямована не лише проти України. Росія порушила територіальну цілісність Молдови та Грузії, заявляла про територіальні претензії та про готовність «захищати» російськомовне населення країн Балтії. Росія підтримує євроскептичні та радикальні рухи в Європі. Зафіксовані втручання російських спецслужб у виборчий процес у ході виборів Президента США у 2016 році, кібератаки РФ проти ОБСЄ, ФРН, Франції.
Жорстока воєнна кампанія Росії у Сирії спричинила потужну хвилю біженців до Європи. Існує багато досліджень про тісні зв’язки спецслужб РФ з терористичними організаціями ІДІЛ та Аль-Каїда.
Зупинити Російську агресію можна лише посиленням скоординованого тиску міжнародного співтовариства на РФ
Політичні та економічні санкції були введені у відповідь на російську агресію проти України, тому лише припинення збройної агресії Росії проти України та відновлення суверенітету й територіальної цілісності України може бути підставою для їхнього скасування. За інших обставин Росія продовжуватиме свою агресію, поширюючи її на інші держави регіону.
Домашнє завдання: параграф 21.
четвер, 8 квітня 2021 р.
08. 04. 2021р.
Історія України 10 клас.
Тематична.
1. У сучасних публікаціях є чимало тверджень про те, що колективізація в СРСР, зокрема в Україні, була не чим іншим, як "війною режиму проти селянства", "однією з найжахливіших подій в історії". Висловте своє ставлення щодо цих тверджень. Свою думку обгрунтуйте.
2. Прочитайте текст, дайте відповіді на запитання.
" 7 серпня 1932 р. був виданий закон, який в народі прозвали "законом от седьмого-восьмого",
або "законом о пяти колосках". За збір колосків застосовувався розстріл або позбавлення волі на термін не менше ніж 10 років з конфіскацією усього майна. За 5 місяців 1932 року було засуджено 55 тис. чоловік, у тому числі присудили до розстрілу 2 тис. чоловік. Серед засуджених було багато жінок."
Поясніть, чому видавались такі закони? Чим Ви можете пояснити наведений у тексті останній факт?
3. Життя 30-х років у Радянській Україні нерідко характеризують як "бенкет під час чуми". У чому, на вашу думку, полягає суть цієї характеристики? Наведіть конкретні приклади.
4. Сучасні історичні дослідження засвідчують, що перші п'ятирічні плани в СРСР не виконувались. За прямою вказівкою Й. Сталіна це приховувалось від народу з допомогою свідомого перекручення статистичної звітності.
У чому полягала головна причина невдач боротьби за виконання планів перших п'ятирічок?
понеділок, 5 квітня 2021 р.
05. 04. 2021р.
11 клас. Всесвітня історія.
Тема: Проблема міжнародного тероризму.
Міжнародний тероризм у сучасному світі.
На сучасному етапі людство зіткнулося з небезпекою міжнародного тероризму. Термін "міжнародний тероризм" використовується з 70-х рр. ХХ ст. У кодексі злочинів проти світу і безпеки людства ООН він визначається як "вчинення, організація, сприяння здійсненню чи фінансування заохочення агентами чи представниками однієї держави актів проти іншої держави".
Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:
- широким розмахом;
- відсутністю чітко виражених державних кордонів, наявністю зв’язку і взаємодії з міжнародними терористичними центрами та організаціями;
- жорстокою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки, контррозвідки;
- суворою конспірацією і ретельним вибором кадрів;
- якісним технічним оснащенням, яке конкурує, а то й перевищує оснащення урядових військ.
Міжнародний тероризм діє у "місці", не має чіткого вираження бойових порядків, не виявляє себе до самого моменту вчинення злочинних дій, використовує найбрутальніші і найнесподіваніші прийоми, активно і цілеспрямовано спекулює на низьких почуттях і вадах людей.
Міжнародний тероризм виявляється також у зростаючих претензіях, масштабності його цілей. Акція 11 вересня 2001 р. була декларативним викликом не тільки Сполученим Штатам, але й західному "золотому мільярду" в цілому, політиці глобалізації. Ця подія, а також наступні терористичні актив інших країнах призвели до певних наслідків: масової паніки, обмеження громадських прав і свобод, економічних потрясінь. Можна сказати, що міжнародний тероризм став однією з форм ведення війни.
Сучасний тероризм – це потужні структури з відповідним оснащенням. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косово, Чечні показують, що сучасний тероризм здатен вести диверсійно-терористичну війну, брати участь у масштабних збройних конфліктах.
Найочевидніша ознака тероризму – насильство. Причому нерідко теракт здійснюється саме з метою продемонструвати максимум насильства, аби домогтися розголосу, уваги, резонансу в суспільстві.
Демонстративність – друга ознака тероризму. Та, мабуть, найбільшу тривогу викликає вік виконавців терактів.
Фанатичні підлітки, радикально налаштовані студенти, озлоблені молоді безробітні. 12 січня 1896 року банку у французькій кав’ярні підірвав 19-річний юнак. Вік бойовиків ІРА, які організували жорстокий напад на поліцейську дільницю в Ольстері був від 19 до 25 років. Гарматним м’ясом ЕТА стали молоді хлопці з Баскської націоналістичної партії "Талібан" - афганські юнаки. "Революційного руху імені Тупак Амар" - перуанські підлітки і студенти. Американські "Везермени", які оголосили війну нормам моралі, зокрема в системі освіти, - це група радикально налаштованих студентів із заможних родин, які закликали під свої знамена молодь із гетто.
У виникненні і поширенні тероризму та екстремізму певну роль відіграють державно-політичні і геополітичні фактори.
Існуючі протиріччя й конфлікти між деякими державами, країнами сприяють підвищенню інтересу держав до використання тероризму й екстремізму з метою ослаблення протиборчої сторони. Варто визнати, що сучасна анти терористична боротьба до деякої міри не враховує причинно-наслідковий зв’язок між тими чи іншими подіями. Багато в чому це пов’язане з політичним фактором у міжнародному тероризмі.
З урахуванням того, що кожна країна, провадячи свою зовнішню політику, переслідує свою певну мету, будь-яка акція міжнародних терористичних структур може водночас завдати шкоди одним і певним чином зіграти на користь інтересів інших держав. Це основне джерело так званих подвійних стандартів при оцінці терористичних загроз дозволяє тероризму поширюватися, еволюціонувати, прикриватися політичною, релігійною та національно-визвольною риторикою.
У зв’язку з прийняттям країнами додаткових заходів безпеки міжнародний тероризм може зосередити свою діяльність на нових цілях – нафтопроводах, системах енергопостачання, водних комунікаціях та інших важливих об’єктах стратегічного характеру.
Тероризм, що спирався на обмежені ресурси і був спрямований проти переважаючих за потужністю держав, радикально змінюється. Характерним для нього є абсолютне нехтування життям тисяч людей. Фактично вже створено індустрію міжнародного тероризму з величезними інформаційними, фінансовими, технологічними та іншими можливостями.
Велику роль у поширенні тероризму відіграє релігія. Це особливо актуально у зв’язку з тим, що міжнародні терористичні організації у своїх підривах та протиправних діяннях прикриваються релігійною атрибутикою і ідеологією.
Тенденція зростання і поширення тероризму зумовлюється наявністю низки міждержавних і внутрішніх конфліктних факторів політичного, соціально-економічного, територіального, історичного, національного, релігійного й іншого характеру.
Тепер дуже поширена практика взаємодії терористичних організацій у рамках окремих країн, регіонів, а також світу в цілому, що значно підвищує загальний потенціал терористичних загроз для міжнародної безпеки. З кожним роком тероризм набуває усе більш високоорганізованого характеру. Вже сьогодні тероризм – об’єктивне, реальне, системне явище сучасного світу, серйозна професійна діяльність та потужний бізнес.
Більшість рядових членів терористичних організацій – молодь. Чому так? У цей період формується особистість людини. Психіка гнучка й уразлива. Несправедливість навколишнього світу ятрить душу.
До речі у прокламаціях найрізноманітніших екстремістів постійно лунають нарікання на несправедливість. Хоча нерідко засновники терористичних організацій – люди досить багаті. Ось так і утворюється вибухонебезпечна суміш – гроші лукавого дядечка та юнацьке бажання побудувати справедливий світ. Людина, яка має сім’ю, пристойний заробіток, робіть успішну кар’єру, - реалізувала себе і цим задоволена, навряд чи ризикуватиме, вплутуючись у якісь сумнівні авантюри. А ось молода особа, якій нічого втрачати, цілком здатна на безумства.
Реальна загроза поширення тероризму в центральноазіатських країнах значною мірою зумовлена наявністю в ряді міжнародних терористичних структур екстремістських етнічних угрупувань, співвітчизники яких проживають на території цих країн. Вказаний регіон також розглядається як транзитний коридор для нелегальної міжнародної переправляння й укриття бойовиків, канал перекидання зброї, наркотиків з Афганістану в країни СНД, Європу і США.
Особливу небезпеку становить високий рівень нелегальної міграції насамперед з тих країн, де діють терористичні організації. Небезпечний потенціал несуть у собі намагання висвітлювати терористичну проблематику без глибокого проникнення у тему і розмінні її природи. Саме через це в публічному просторі з’являються небезпечні гасла, зокрема щодо зв’язку тероризму з певною релігією або національністю, висуваються пропозиції боротьби з тероризмом, які в основному базуються на насильницьких стереотипах.
Вибір терористичних об’єктів та жертв для реалізації своїх страхітливих задумів уже не окреслений якоюсь державою, політичною, національною чи релігійною приналежністю. Нині не можна бути впевненим, що система безпеки будь-якої країни не піддасться випробуванням терористичних атак. Останні події у світі демонструють трагічну реальність таких атак, все збільшується їх наближеність до кордонів України. Зазначені та інші обставини набувають особливої ваги враховуючи те, що Україна сьогодні є активною учасницею анти-терористичної коаліції. Вона входить до анти-терористичного комітету регіональних формувань, в тому числі й Анти-терористичного центру СНД.
Проблема боротьби з тероризмом – багаторівнева, але її розв’язання треба шукати у багатосторонньому партнерстві з державними структурами. Незважаючи на всі міждержавні зусилля, тероризм не тільки не послаблює своїх позицій, а навпаки розширює вплив. Терористи, складаючи план операцій, передбачають навіть висвітлення її в засобах масової інформації.
Серед терористичних організацій світу найвідоміші:
- "Аль-Каіда" (Міжнародний ісламський фронт джихаду проти іудеїв і християн" або "Ісламська армія звільнення мусульманських святинь"). Створив її 1988 р. Усама бен Ладен. Мета угрупування – створення мусульманської держави в цілому світі." Налічує кілька тисяч бойовиків, підтримує зв’язки з іншими екстремістськими угрупуваннями. Штаб – квартира в Афганістані.
- "Хезбулах (Партія Аллаха", або організація ісламського правосуддя", "Послідовники пророка Мухаммеда". (Створена у Лівані 1982 р. Це радикальне угрупування налічує близько 3 тисяч членів. Має підтримку Ірану і Сирії. Її осередки створено у багатьох країнах.
- "Об’єднані акти самооборони Колумбії" - Ультраправа воєнізована організація, що налічує 8 тис. членів. Мета – боротися з "лівими повстанцями". Організація фінансує свою діяльністю великою мірою за рахунок контрабанди наркотиків.
- Японська релігійна секта "АУМ Сінріке" (нині "Альф"). Створив її 1987 р. Секо Асахара 20 березня 1995 р. секта організувала газову атаку в токійському метро внаслідок якої загинуло 12 чоловік.
- "Вітчизна басків і свобода" (ЕГА). Заснована 1959 р. на початковому етапі ідеологія угрупування базувалась на марксизмі: ЕГА діє в Іспанії і на Пд. Зх. Франції. Налічує кількасот членів, має суспільну підтримку в країні Басків.
https://www.youtube.com/watch?v=dGT6XcxbJpw Перегляд відео.
05. 04. 2021р.
Всесвітня історія 10 клас.
Тема: Світ на порозі війни.
1. Насильницьке приєднання Австрії до Німеччини.
(13 березня 1938р. -аншлюс Австрії).
https://www.youtube.com/watch?v=EnPu83lNZy8
2. Загарбання Гітлером Чехословаччини.
(29-30 вересня 1938р. - Мюнхенський пакт).
3. "Польське питання".
05 квітня 2021р.
Правознавство.
Тема: Юристи в нашому житті
Мета: дати уявлення про окремі юридичні професії, основні повноваження слідчого, прокурора та представників інших юридичних професій, ознайомити з вимогами, яким мають відповідати особи, що збираються працювати в галузі права, навчальними закладами, які здійснюють підготовку юристів; формувати навички аналізу життєвих ситуацій з точки зору доцільності звернення по допомогу до представників юридичних професій.
1. Кого називають юристами
Людей, які пов’язали свою професійну діяльність із правом, називають юристами. Це достатньо широке поняття. Юристом є і науковець, що проводить дослідження у сфері правознавства, і викладач юридичних дисциплін, і практичний діяч у сфері права (наприклад суддя, адвокат, нотаріус тощо).
Юридичні професії надзвичайно різноманітні. Це цілком природно, адже правом врегульовані різні сторони суспільних відносин. До найбільш важливих і поширених юридичних професій належать професії судді, прокурора, адвоката, слідчого, нотаріуса та юрисконсульта.
Професія юриста виникла давно. Її поява пов’язана з тим, що з розвитком права та законодавства суспільні відносини постійно ускладнювалися, і з часом правильне застосування й тлумачення правових норм стало неможливим без професійної підготовки та тривалої практики.
Уже в найдавніших державах існували люди, діяльність яких була пов’язана із правом. Так, жодна держава не могла обійтися без суддів, які б вирішували суперечки між її жителями та призначали покарання за злочини. Разом із цим у деспотичних монархіях, якими були Давній Єгипет і Вавилонське царство, рішення справи часто визначалося не нормами права, а соціальним становищем сторін спору або волею правителя.
Новий поштовх для розвитку професія юриста отримала в Давніх Афінах. Демократичний устрій, що формувався в місті-державі, визначив особливий характер здійснення правосуддя. Сторони судового спору мали переконати присяжних у своїй правоті, використовуючи факти та логічні аргументи. Саме тому прообразом сучасних юристів можна вважати афінських ораторів. В Афінах навіть виникли особливі професії — логограф, професійний автор промов на суді, у яких викладалися аргументи сторони у процесі, та синегор, професійний оратор, який виголошував судову промову замість позивача або відповідача. Багато творів відомих афінських ораторів — Антифона, Демосфена, Ісократа — є саме судовими промовами. Не дивно, що й сьогодні ораторське мистецтво є обов’язковим предметом для майбутніх юристів. Проте афінські логографи та синегори ще не були юристами в повному розумінні цього слова. Справа в тому, що афінське право не було систематизоване, і часто його норми мали характер звичаїв.
Наступний важливий етап розвитку професії юриста припав на Давній Рим. Римляни успадкували ораторське мистецтво давніх греків. Разом із цим вони додали до юридичної професії інший важливий елемент — впорядковане законодавство, яке було відсутнім в Афінах. На початку існування Риму тлумаченням законів займалася колегія жерців-понтифіків. Крім цього, вони вели запис судових прецедентів (випадків), надавали поради у спірних ситуаціях тощо. Тим не менш, до складу колегії входили лише патриції, привілейований прошарок римського суспільства, тому значна частина населення Риму була позбавлена доступу до законів, що ставило її в невигідне становище. Укладення законів XII таблиць дало поштовх до зміни цієї ситуації, адже письмова фіксація законів дала можливість позбавити понтифіків виключного права їх тлумачити. Почав формуватися прошарок людей, які вивчали та тлумачили закони. Одним із найвідоміших юристів цієї доби став Аппій Клавдій Цек (IV ст. до н. е.). Він уклав збірник коментарів до римського права, відомий як «Цивільне право Флавія» — перше роз’яснення римських законів, доступне широкому загалу, а не лише патриціям. Саме поява таких дослідників права відрізняла Давній Рим від Давніх Афін, де в судових процесах сторони часто спиралися лише на ораторські якості. Однак традиція виступів ораторів на судах існувала й тут. Відомим римським оратором є Марк Туллій Цицерон.
Значно зросла роль юристів після встановлення в Римі імператорської влади. Досвідчені, відомі юристи приймалися на державну службу, до їх точки зору дослухалися при вирішенні судових справ. Коментарі та думки найбільш авторитетних юристів щодо застосування законодавства навіть мали обов’язкову юридичну силу. Не дивно, що професія юриста була надзвичайно почесною.
Традиції римських юристів після падіння імперії на Заході продовжилися у Візантії. Там під керівництвом видатного юриста Трибоніана був укладений Звід цивільного права (відомий також як Кодекс Юстиніана), який, крім власне законів, виданих імператорами, містив і уривки із творів найвидатніших римських юристів, таких як Сабін, Ульпіан, Павел, Модестін та ін.
Багато в чому саме римські правники заклали основу сучасних юридичних професій.
Будівля Верховного Суду України
Не дивно, що такі слова, як прокурор, адвокат, нотаріус, юрисконсульт, та й саме слово юрист, мають латинське коріння.
2. Хто такі судді
Професія судді в багатьох відношеннях є центральною юридичною професією. Основним призначенням суддів в Україні є здійснення правосуддя.
Судді наділені значною владою для вирішення судових справ. Рішення суддів виноситься іменем України. Відповідно, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129 і Конституції України).
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють статус суддів в Україні, є Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також процесуальні кодекси: Кримінальний процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства.
Із метою забезпечення діяльності суддів Конституцією та законами України гарантуються незалежність та недоторканність суддів. Це, зокрема, забезпечується неможливістю затримання судді без згоди Вищої ради правосуддя (за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), неможливості притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Конституція України містить пряму заборону впливу на суддю в будь-який спосіб.
Крім цього, держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.
У Конституції України визначено вичерпний перелік підстав для звільнення суддів:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність посаді, яку він обіймає;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, у якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна (стаття 126 Конституції України).
З іншого боку, для забезпечення добропорядності суддів у здійсненні правосуддя на них накладається низка обмежень. Так, на суддів поширюються вимоги щодо несумісності. Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої (частина 2 статті 127 Конституції України).
Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» включає низку механізмів підзвітності суддів суспільству. Так, судді подають передбачену Законом України «Про запобігання корупції» декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у якій розкриваються дані про майно та доходи судді та членів його родини. Також для суддів додатково передбачені моніторинг (перевірка) способу їхнього життя, подання декларації родинних зв’язків, декларації доброчесності (статті 59, 61 та 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Як уже зазначалося, основне завдання суддів — відправлення правосуддя. Здійснюючи його, судді є незалежними та керуються верховенством права. Разом із цим вони зобов’язані дотримуватися засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України.
Тож як стають суддями? Вимоги до суддів викладені в Конституції України.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 127
<...> На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.
У 2016 р. із реформуванням системи правосуддя в Україні змінився порядок призначення суддів на посади. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя (стаття 128 Конституції України). Для цього проводиться спеціальний конкурс, який має на меті відбір кращих кандидатів на посади суддів.
Крім формальних вимог, що висуваються перед суддями, для успішного виконання покладених на них обов’язків їм потрібні такі якості, як порядність, уважність, чуйність, емоційна стійкість, почуття справедливості. Суддям необхідні також високорозвинені навички спілкування: уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні й прямі відповіді.
3. Які повноваження мають прокурори
Іншою важливою професією у сфері право суддя є професія прокурора.
Найбільш загально роль прокурорів визначається Конституцією України.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 1311. В Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підтримання публічного обвинувачення прокурором полягає в тому, що саме він представляє сторону обвинувачення в кримінальному процесі.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях є формою нагляду за дотриманням законів під час його проведення. Для цього прокурору Кримінальним процесуальним кодексом України надані широкі повноваження. Зокрема, він починає розслідування за наявності відповідних підстав, дає доручення слідчим, скасовує їх незаконні та необґрунтовані постанови, повідомляє особу про підозру тощо.
До системи прокуратури в Україні входять:
1) Генеральна прокуратура України;
2) регіональні прокуратури (прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя);
3) місцеві прокуратури;
4) військові прокуратури;
5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (стаття 7 Закону України «Про прокуратуру»). Не всі працівники прокуратури є прокурорами. Статус прокурорів мають: Генеральний прокурор України та його заступники, керівники регіональних, місцевих прокуратур та їхні заступники, керівники підрозділів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур та їхні заступники, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур (стаття 15 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокуратуру очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Він призначається на шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки підряд (частини 2 і 3 статті 1311 Конституції України).
На прокурорів поширюються вимоги несумісності. Це означає, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Прокурорам заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю. Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (стаття 18 Закону України «Про прокуратуру»).
Залежно від рівня прокуратури вимоги до кандидатів на посаду прокурора дещо відрізняються.
• Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки та володіє державною мовою.
• Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки.
• Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років.
• Військовими прокурорами призначаються громадяни із числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.
• Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років та володіє державною мовою (стаття 27 Закону України «Про прокуратуру»).
Як і у випадку суддів, добір кандидатів на посади прокурорів здійснюється на конкурсних засадах.
Окрім формальних вимог, що висуваються законодавством, для ефективного виконання прокурором своїх обов’язків суттєве значення також мають й інші якості. Важливим для прокурора є ораторське мистецтво, уміння чітко викласти свою позицію, аргументувати її, адже виконання обов’язків прокурора потребує участі в судових дебатах. Прокурору необхідне розвинене логічне мислення, вміння знаходити вирішення нестандартних проблем, швидко й відповідально приймати рішення. Як і для судді, для прокурорів важливі порядність та почуття справедливості.
4. Коли ми звертаємося до адвоката
Досить часто в судовому процесі опонентом (супротивником) прокурора виступають представники ще однієї надзвичайно важливої юридичної професії — адвокати.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність адвокатів в Україні, є Конституція України та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 1312. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Більш детально сутність адвокатської діяльності розкрито в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до нього, адвокатська діяльність — незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення:
• захисту;
• представництва;
• надання інших видів правової допомоги клієнту.
Захист — це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта (громадянина, який звернувся по адвокатську допомогу) в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги — надання правової інформації, консультацій і роз’яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Як уже зазначалося, за загальним правилом виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Адвокатом в Україні може бути особа, яка:
• має повну вищу юридичну освіту;
• володіє державною мовою;
• має стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки;
• склала кваліфікаційний іспит;
• пройшла стажування (крім випадків, встановлених законом);
• склала присягу адвоката України;
• отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина 1 статті б Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Сутність принципу дотримання законності в діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов’язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню й практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню.
Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави говорять про демократичність самої держави. Авторитет адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права. У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.
Для адвокатів важливі ораторські навички, уміння логічно та творчо мислити, вислуховувати співрозмовника. Необхідною для професії адвоката є також емоційна стійкість, адже ця робота пов’язана з постійними стресами.
5. Які завдання покладаються на слідчих
Для того щоб кримінальне провадження потрапило до суду, необхідна копітка робота ще одного представника юридичних професій — слідчого.
Слідчі — службові особи органів досудового слідства, які здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Органами досудового слідства є правоохоронні органи, до повноважень яких, відповідно до Кримінального процесуального кодексу, належить розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків та злочинів). До органів, які мають у своєму складі слідчі органи, належать:
• Національна поліція;
• Служба безпеки України;
• Державна фіскальна служба;
• Державне бюро розслідувань;
• Національне антикорупційне бюро України (стаття 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Раніше власні слідчі органи мала у своєму складі й прокуратура, однак зараз її слідчі функції передаються новоствореному Державному бюро розслідувань.
Отже, основним завданням слідчого є здійснення досудового розслідування. Воно є стадією кримінального провадження до передання його до суду (наприклад направлення до СУДУ обвинувального акта). Для злочинів досудове розслідування здійснюється у формі досудового слідства. Розслідування включає низку регламентованих кримінально-процесуальним законодавством заходів, спрямованих на розкриття злочинів (такі як обшук, допит тощо).
Конкретні вимоги до кваліфікації слідчих можуть відрізнятися залежно від органу, у якому вони працюють. При цьому слідчому, крім юридичної освіти, необхідно знати специфіку роботи системи правоохоронних органів, процесуальне законодавство та володіти навичками його застосування, мати розвинутий інтелект, високий рівень комунікативності, моральної культури, уміти застосовувати закони логіки тощо.
6. Які послуги надають нотаріуси
Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, основним завданням якої є посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення (стаття 1 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», який регулює діяльність нотаріусів в Україні, вони вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;
10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок із них;
11) засвідчують справжність підпису на документах;
12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови іншою;
13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;
14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;
15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
16) посвідчують час пред’явлення документів;
17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
18) приймають на збереження грошові суми та цінні папери;
19) вчиняють виконавчі написи (розпорядження про стягнення боргу);
20) вчиняють протести векселів (скасовують відстрочку платежу, яку надає вексель);
21) вчиняють морські протести (посвідчують факти аварії суден та псування вантажу);
22) приймають на зберігання документи.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріус перевіряє відповідність дій та документів вимогам закону. Власне, у цьому й полягає основне призначення нотаріуса. Підтверджуючи документи, дії або права особи, вони підтверджують дотримання законодавства та від імені держави надають їм обов’язкового характеру. Відповідно до Цивільного кодексу України, низка договорів підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (наприклад договори щодо нерухомості). Саме тому важливими якостями нотаріусів є уважність та ґрунтовне знання законодавства.
В Україні діють як державні, так і приватні нотаріуси. При цьому документи, оформлені державними й приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Нотаріусом може бути громадянин України, який:
• має повну вищу юридичну освіту;
• володіє державною мовою;
• має стаж роботи у сфері права щонайменше шість років, із них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш ніж три роки;
• склав кваліфікаційний іспит;
• отримав свідоцтво про право займатися нотаріальною діяльністю (частина 2 статті 3 Закону України «Про нотаріат»). Нотаріуси вчиняють певні юридичні дії щодо незаперечних прав. У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов’язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв’язання спірного питання судом.
Підписатися на:
Дописи (Atom)