05 квітня 2021р.
Правознавство.
Тема: Юристи в нашому житті
1. Кого називають юристами
Людей, які пов’язали свою професійну діяльність із правом, називають юристами. Це достатньо широке поняття. Юристом є і науковець, що проводить дослідження у сфері правознавства, і викладач юридичних дисциплін, і практичний діяч у сфері права (наприклад суддя, адвокат, нотаріус тощо).
Юридичні професії надзвичайно різноманітні. Це цілком природно, адже правом врегульовані різні сторони суспільних відносин. До найбільш важливих і поширених юридичних професій належать професії судді, прокурора, адвоката, слідчого, нотаріуса та юрисконсульта.
Професія юриста виникла давно. Її поява пов’язана з тим, що з розвитком права та законодавства суспільні відносини постійно ускладнювалися, і з часом правильне застосування й тлумачення правових норм стало неможливим без професійної підготовки та тривалої практики.
Уже в найдавніших державах існували люди, діяльність яких була пов’язана із правом. Так, жодна держава не могла обійтися без суддів, які б вирішували суперечки між її жителями та призначали покарання за злочини. Разом із цим у деспотичних монархіях, якими були Давній Єгипет і Вавилонське царство, рішення справи часто визначалося не нормами права, а соціальним становищем сторін спору або волею правителя.
Новий поштовх для розвитку професія юриста отримала в Давніх Афінах. Демократичний устрій, що формувався в місті-державі, визначив особливий характер здійснення правосуддя. Сторони судового спору мали переконати присяжних у своїй правоті, використовуючи факти та логічні аргументи. Саме тому прообразом сучасних юристів можна вважати афінських ораторів. В Афінах навіть виникли особливі професії — логограф, професійний автор промов на суді, у яких викладалися аргументи сторони у процесі, та синегор, професійний оратор, який виголошував судову промову замість позивача або відповідача. Багато творів відомих афінських ораторів — Антифона, Демосфена, Ісократа — є саме судовими промовами. Не дивно, що й сьогодні ораторське мистецтво є обов’язковим предметом для майбутніх юристів. Проте афінські логографи та синегори ще не були юристами в повному розумінні цього слова. Справа в тому, що афінське право не було систематизоване, і часто його норми мали характер звичаїв.
Наступний важливий етап розвитку професії юриста припав на Давній Рим. Римляни успадкували ораторське мистецтво давніх греків. Разом із цим вони додали до юридичної професії інший важливий елемент — впорядковане законодавство, яке було відсутнім в Афінах. На початку існування Риму тлумаченням законів займалася колегія жерців-понтифіків. Крім цього, вони вели запис судових прецедентів (випадків), надавали поради у спірних ситуаціях тощо. Тим не менш, до складу колегії входили лише патриції, привілейований прошарок римського суспільства, тому значна частина населення Риму була позбавлена доступу до законів, що ставило її в невигідне становище. Укладення законів XII таблиць дало поштовх до зміни цієї ситуації, адже письмова фіксація законів дала можливість позбавити понтифіків виключного права їх тлумачити. Почав формуватися прошарок людей, які вивчали та тлумачили закони. Одним із найвідоміших юристів цієї доби став Аппій Клавдій Цек (IV ст. до н. е.). Він уклав збірник коментарів до римського права, відомий як «Цивільне право Флавія» — перше роз’яснення римських законів, доступне широкому загалу, а не лише патриціям. Саме поява таких дослідників права відрізняла Давній Рим від Давніх Афін, де в судових процесах сторони часто спиралися лише на ораторські якості. Однак традиція виступів ораторів на судах існувала й тут. Відомим римським оратором є Марк Туллій Цицерон.
Значно зросла роль юристів після встановлення в Римі імператорської влади. Досвідчені, відомі юристи приймалися на державну службу, до їх точки зору дослухалися при вирішенні судових справ. Коментарі та думки найбільш авторитетних юристів щодо застосування законодавства навіть мали обов’язкову юридичну силу. Не дивно, що професія юриста була надзвичайно почесною.
Традиції римських юристів після падіння імперії на Заході продовжилися у Візантії. Там під керівництвом видатного юриста Трибоніана був укладений Звід цивільного права (відомий також як Кодекс Юстиніана), який, крім власне законів, виданих імператорами, містив і уривки із творів найвидатніших римських юристів, таких як Сабін, Ульпіан, Павел, Модестін та ін.
Багато в чому саме римські правники заклали основу сучасних юридичних професій.
Будівля Верховного Суду України
Не дивно, що такі слова, як прокурор, адвокат, нотаріус, юрисконсульт, та й саме слово юрист, мають латинське коріння.
2. Хто такі судді
Професія судді в багатьох відношеннях є центральною юридичною професією. Основним призначенням суддів в Україні є здійснення правосуддя.
Судді наділені значною владою для вирішення судових справ. Рішення суддів виноситься іменем України. Відповідно, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129 і Конституції України).
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють статус суддів в Україні, є Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також процесуальні кодекси: Кримінальний процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства.
Із метою забезпечення діяльності суддів Конституцією та законами України гарантуються незалежність та недоторканність суддів. Це, зокрема, забезпечується неможливістю затримання судді без згоди Вищої ради правосуддя (за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), неможливості притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Конституція України містить пряму заборону впливу на суддю в будь-який спосіб.
Крім цього, держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.
У Конституції України визначено вичерпний перелік підстав для звільнення суддів:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність посаді, яку він обіймає;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, у якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна (стаття 126 Конституції України).
З іншого боку, для забезпечення добропорядності суддів у здійсненні правосуддя на них накладається низка обмежень. Так, на суддів поширюються вимоги щодо несумісності. Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої (частина 2 статті 127 Конституції України).
Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» включає низку механізмів підзвітності суддів суспільству. Так, судді подають передбачену Законом України «Про запобігання корупції» декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у якій розкриваються дані про майно та доходи судді та членів його родини. Також для суддів додатково передбачені моніторинг (перевірка) способу їхнього життя, подання декларації родинних зв’язків, декларації доброчесності (статті 59, 61 та 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Як уже зазначалося, основне завдання суддів — відправлення правосуддя. Здійснюючи його, судді є незалежними та керуються верховенством права. Разом із цим вони зобов’язані дотримуватися засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України.
Тож як стають суддями? Вимоги до суддів викладені в Конституції України.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 127
<...> На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.
У 2016 р. із реформуванням системи правосуддя в Україні змінився порядок призначення суддів на посади. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя (стаття 128 Конституції України). Для цього проводиться спеціальний конкурс, який має на меті відбір кращих кандидатів на посади суддів.
Крім формальних вимог, що висуваються перед суддями, для успішного виконання покладених на них обов’язків їм потрібні такі якості, як порядність, уважність, чуйність, емоційна стійкість, почуття справедливості. Суддям необхідні також високорозвинені навички спілкування: уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні й прямі відповіді.
3. Які повноваження мають прокурори
Іншою важливою професією у сфері право суддя є професія прокурора.
Найбільш загально роль прокурорів визначається Конституцією України.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 1311. В Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Підтримання публічного обвинувачення прокурором полягає в тому, що саме він представляє сторону обвинувачення в кримінальному процесі.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях є формою нагляду за дотриманням законів під час його проведення. Для цього прокурору Кримінальним процесуальним кодексом України надані широкі повноваження. Зокрема, він починає розслідування за наявності відповідних підстав, дає доручення слідчим, скасовує їх незаконні та необґрунтовані постанови, повідомляє особу про підозру тощо.
До системи прокуратури в Україні входять:
1) Генеральна прокуратура України;
2) регіональні прокуратури (прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя);
3) місцеві прокуратури;
4) військові прокуратури;
5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (стаття 7 Закону України «Про прокуратуру»). Не всі працівники прокуратури є прокурорами. Статус прокурорів мають: Генеральний прокурор України та його заступники, керівники регіональних, місцевих прокуратур та їхні заступники, керівники підрозділів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур та їхні заступники, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур (стаття 15 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокуратуру очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Він призначається на шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки підряд (частини 2 і 3 статті 1311 Конституції України).
На прокурорів поширюються вимоги несумісності. Це означає, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Прокурорам заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю. Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (стаття 18 Закону України «Про прокуратуру»).
Залежно від рівня прокуратури вимоги до кандидатів на посаду прокурора дещо відрізняються.
• Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки та володіє державною мовою.
• Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки.
• Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років.
• Військовими прокурорами призначаються громадяни із числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.
• Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж п’ять років та володіє державною мовою (стаття 27 Закону України «Про прокуратуру»).
Як і у випадку суддів, добір кандидатів на посади прокурорів здійснюється на конкурсних засадах.
Окрім формальних вимог, що висуваються законодавством, для ефективного виконання прокурором своїх обов’язків суттєве значення також мають й інші якості. Важливим для прокурора є ораторське мистецтво, уміння чітко викласти свою позицію, аргументувати її, адже виконання обов’язків прокурора потребує участі в судових дебатах. Прокурору необхідне розвинене логічне мислення, вміння знаходити вирішення нестандартних проблем, швидко й відповідально приймати рішення. Як і для судді, для прокурорів важливі порядність та почуття справедливості.
4. Коли ми звертаємося до адвоката
Досить часто в судовому процесі опонентом (супротивником) прокурора виступають представники ще однієї надзвичайно важливої юридичної професії — адвокати.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність адвокатів в Україні, є Конституція України та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 1312. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Більш детально сутність адвокатської діяльності розкрито в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до нього, адвокатська діяльність — незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення:
• захисту;
• представництва;
• надання інших видів правової допомоги клієнту.
Захист — це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта (громадянина, який звернувся по адвокатську допомогу) в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги — надання правової інформації, консультацій і роз’яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Як уже зазначалося, за загальним правилом виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Адвокатом в Україні може бути особа, яка:
• має повну вищу юридичну освіту;
• володіє державною мовою;
• має стаж роботи в галузі права не менше ніж два роки;
• склала кваліфікаційний іспит;
• пройшла стажування (крім випадків, встановлених законом);
• склала присягу адвоката України;
• отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина 1 статті б Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Сутність принципу дотримання законності в діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов’язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню й практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню.
Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави говорять про демократичність самої держави. Авторитет адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права. У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.
Для адвокатів важливі ораторські навички, уміння логічно та творчо мислити, вислуховувати співрозмовника. Необхідною для професії адвоката є також емоційна стійкість, адже ця робота пов’язана з постійними стресами.
5. Які завдання покладаються на слідчих
Для того щоб кримінальне провадження потрапило до суду, необхідна копітка робота ще одного представника юридичних професій — слідчого.
Слідчі — службові особи органів досудового слідства, які здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Органами досудового слідства є правоохоронні органи, до повноважень яких, відповідно до Кримінального процесуального кодексу, належить розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків та злочинів). До органів, які мають у своєму складі слідчі органи, належать:
• Національна поліція;
• Служба безпеки України;
• Державна фіскальна служба;
• Державне бюро розслідувань;
• Національне антикорупційне бюро України (стаття 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Раніше власні слідчі органи мала у своєму складі й прокуратура, однак зараз її слідчі функції передаються новоствореному Державному бюро розслідувань.
Отже, основним завданням слідчого є здійснення досудового розслідування. Воно є стадією кримінального провадження до передання його до суду (наприклад направлення до СУДУ обвинувального акта). Для злочинів досудове розслідування здійснюється у формі досудового слідства. Розслідування включає низку регламентованих кримінально-процесуальним законодавством заходів, спрямованих на розкриття злочинів (такі як обшук, допит тощо).
Конкретні вимоги до кваліфікації слідчих можуть відрізнятися залежно від органу, у якому вони працюють. При цьому слідчому, крім юридичної освіти, необхідно знати специфіку роботи системи правоохоронних органів, процесуальне законодавство та володіти навичками його застосування, мати розвинутий інтелект, високий рівень комунікативності, моральної культури, уміти застосовувати закони логіки тощо.
6. Які послуги надають нотаріуси
Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, основним завданням якої є посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення (стаття 1 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», який регулює діяльність нотаріусів в Україні, вони вчиняють такі нотаріальні дії:
1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
3) видають свідоцтва про право на спадщину;
4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;
5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);
6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;
8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;
10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок із них;
11) засвідчують справжність підпису на документах;
12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови іншою;
13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;
14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;
15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
16) посвідчують час пред’явлення документів;
17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;
18) приймають на збереження грошові суми та цінні папери;
19) вчиняють виконавчі написи (розпорядження про стягнення боргу);
20) вчиняють протести векселів (скасовують відстрочку платежу, яку надає вексель);
21) вчиняють морські протести (посвідчують факти аварії суден та псування вантажу);
22) приймають на зберігання документи.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріус перевіряє відповідність дій та документів вимогам закону. Власне, у цьому й полягає основне призначення нотаріуса. Підтверджуючи документи, дії або права особи, вони підтверджують дотримання законодавства та від імені держави надають їм обов’язкового характеру. Відповідно до Цивільного кодексу України, низка договорів підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (наприклад договори щодо нерухомості). Саме тому важливими якостями нотаріусів є уважність та ґрунтовне знання законодавства.
В Україні діють як державні, так і приватні нотаріуси. При цьому документи, оформлені державними й приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Нотаріусом може бути громадянин України, який:
• має повну вищу юридичну освіту;
• володіє державною мовою;
• має стаж роботи у сфері права щонайменше шість років, із них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш ніж три роки;
• склав кваліфікаційний іспит;
• отримав свідоцтво про право займатися нотаріальною діяльністю (частина 2 статті 3 Закону України «Про нотаріат»). Нотаріуси вчиняють певні юридичні дії щодо незаперечних прав. У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов’язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв’язання спірного питання судом.
Немає коментарів:
Дописати коментар